Із депресивного - у квітуче

Те, що місцеве самоврядування у Литовської Республіці інакше, видно хоча б з того, як тут облаштоване життя у таких самих, як у нас, містечках і селах. Про ідеальні литовські дороги годі й говорити. Вони є навіть у маленьких населених пунктах. Вулиці тут прибрані, а випадкових гостей, як от нас, зустрічають ошатні будиночки із невеличкими ґаночками. Безумовно, є у Литві й депресивні місцини, із похиленими сірими хатинами, однак вони скоріше грають роль атракції, приваблюючи туристів. Середньостатистичне литовське містечко чи селище – це дружна громада, у якій нерідко є підприємство.

Усе про механізм влади на місцях нам розповідають у центрі Вільнюса в Асоціації муніципалітетів Литви. Її президент – мер невеликого туристичного містечка Друскінінкай, про життя в якому розповімо нижче. А от директор Асоціації – Рома Жикайтене – починає розповідь з того, що їх Асоціація у Литві є неурядовою та некомерційною і створена окремим законом ще у 1995 році. Членство у ній є добровільним і всі самоврядовці Литви є її членами.

– Якщо приймаються Урядом закон, постанова або рішення міністра, і цей правовий акт якось стосується самоврядування, то проект документа має надходити спочатку в Асоціацію. Копії ми розповсюджуємо усім самоврядуванням, збираємо їх пропозиції, робимо загальний документ і надсилаємо назад. Асоціація – наче адвокат самоврядувань, – розповідає Рома Жикайтене і наводить приклад, як 10 років Асоціація боролася за те, щоб мери обиралися населенням, а не призначалися місцевими радами, і минулого року це їм вдалося.
Загалом у Литовській республіці проходило чотири етапи адміністративно-територіальної реформи. Після розпаду СРСР Литва залишилася із майже 600 самоврядуваннями. Були повіти з начальниками повітів, яких призначав Уряд, 44 райони, 11 міст республіканського підпорядкування, 81 місто, 423 округи, 22 села міського типу. Ще чотири муніципальні союзи. Литовці розпочали з того, що із поновленням своєї незалежності навесні 1990-го обрали нові місцеві ради. А далі почали процес укрупнення. Нині у Литві існує два рівні адміністративно-територіальних одиниць: повіти і самоврядування. Адміністративно Литва поділена на 10 повітів – еквівалент наших областей, але без губернаторів на чолі, та на 60 самоврядувань – щось на кшталт наших районів, на чолі яких стоїть мер. Депутати є лише у радах самоврядування. Якщо спускатися нижче – то сільських рад у Литві немає. Натомість у селі працює філія адміністрації самоврядування – сянюнія – на чолі зі старостою, який є держслужбовцем. Таким чином, до самоврядувань входять 552 дільниці старост у литовських селах.
– Ми маємо єдиний рівень влади на місцях – це самоврядування. Крім того, що важливо, усі самоврядування працюють за одним і тим самим законом, із тими самими правами та обов'язками. Нема жодних розбіжностей, наприклад, між Вільнюсом, де понад 600 000 населення, і Нерінгою, де близько 4000, – пояснює директорка Асоціації.
Місцева влада у Литві має два види функцій – самостійні та делеговані державою. Серед перших – бюджет, визначення місцевих зборів, управління муніципальною власністю і їх утримання, організація освіти дітей, молоді та дорослих, надання соцпослуг, первинна охорона здоров'я, комунальні відходи, тепло та водопостачання тощо. Держава делегує функції РАЦСів, громадську охорону, надання гарантованої державою первинної юридичної допомоги, реєстрацію фермерів, сільськогосподарських і будівничих машин, контроль за використанням державної мови тощо.
Серед повноважень ради самоврядування – затвердження бюджету, плану стратегічного розвитку, цін, прийняття рішень щодо назв вулиць, кількості дільниць старост, створення комітетів та комісій тощо.
Мер є керівником самоврядування і головою ради самоврядування. Він планує її роботу, скликає засідання, представляє самоврядування в Раді регіонального розвитку, здійснює політичне керівництво. Крім цього також є посада директора адміністрації самоврядування, який, так би мовити, є виконавчою владою: відповідає за виконання законів, постанов Уряду, рішень ради самоврядування, адмініструє виконання бюджету, керує персоналом, координує і контролює діяльність суб'єктів, які надають послуги населенню. Один раз на рік він звітує перед населенням.

До слова, після спрощення інституції губернатора залишилися лише 10 рад регіонального розвитку, які формуються з мерів і членів муніципальних рад, а також із представників Уряду. Головне завдання таких рад – затвердження планів розвитку регіону, список проектів, які фінансуватимуться із структурних фондів.
Якщо перенести литовську схему в українські реалії, то Харківщина була б повітом із, наприклад, 27-ма самоврядуваннями (районами). Не було б райдержадміністрацій і райрад, на всю територію району – лише єдине самоврядування із мером на чолі, радою самоврядування та директором адміністрації самоврядування. А у повіті була б одна рада регіонального розвитку.

Так само, як в українських громадах, у литовських також не вистачає грошей у бюджетах. І тамтешнім самоврядуванням також доводиться просити допомоги у держави. Як розповіли в Асоціації, до 10 млн євро бюджет мають п'ять самоврядувань. Від 10 до 20 млн євро – 23, від 25 до 50 млн – 25, і більше 50 млн євро мають тільки сім самоврядувань.

– Почасти обсяг бюджету самоврядування залежить від кількості мешканців. Але є й певна специфіка. Бюджет самоврядування формується з двох глобальних джерел: самостійні та дотації держави. Останні складають приблизно 40 %, – говорить заступник директора із фінансових питань Асоціації Римас Чапас.
Як і у нас, основний дохід литовської громади – це податки. У 2016-му приблизно 75 % від зібраного з жителів самоврядування складав податок на прибуток. Основний ПДФО складає 15 %. Самоуправління ним діляться з державою і собі забирають трохи більше 75 % від прибутку з ПДФО. Очікується, що цей відсоток наступного року зросте. Щоправда, є цікавий вид ПДФО, який 100 % віддається конкретному самоврядуванню – це патенти. Податок на нерухоме майно (яке перевищує вартість у 220 000 євро) з 2013-го складає у Литві від 0,3 %, його розмір так само, як в Україні, визначає рада самоврядування. Поки що не встановлено такий податок на нерухоме майно для всіх жителів. І Рома Жакайте вважає, що Литва як європейська держава робить у цьому велику помилку. Окрім цього, у повноваження самоврядування визначення податку на землю, він має бути від 0,01 до 4 %. Серед неподаткових надходжень – місцеві та державні збори, прибуток за послуги муніципальних закладів, муніципальні позики тощо.
Основні статті витрат – освіта, соціальні потреби, ЖКГ, культура, охорона здоров'я, підтримка інституцій самоврядування, компенсація за пільгове перевезення на громадському транспорті тощо.
Державні дотації громадам даються на освіту (це так званий «кошик учня», завдяки якому забезпечується здебільшого зарплатня вчителів) і на сферу, яку делегувала на місця держава: РАЦС, протипожежна охорона, громадська охорона – усього 37 функцій.
– Тривалий час функція соціальної допомоги була делегована від держави. Уже третій рік це самостійна функція громади. Це великі гроші, які громада не просто роздає всім, а підходить до їх розподілу об'єктивно. Соціальна допомога надається не тільки за довідкою, до вас може прийти комісія, подивитися, як ви живете, чи дійсно потрібна вона вам, – розповідає Рома Жикайтене й додає, що громади інакше почали до цього ставитися, більш по-господарському.

Проблему того, коли громади отримують грошей менше, аніж потрібно, у Литві вирішили по-європейському: хто сильніший, може допомогти слабшому. Так у країні з'явилися самоврядування-донори і самоврядування-отримувачі. Ця практика існує майже в усіх державах ЄС.
– Якщо дохід від ПДФО на одного жителя перевищує середній по країні показник, то ці самоврядування стають донорами, – пояснює механізм утворення донорів Римас Чапас.
Основний донор, звичайно, Вільнюс, у якого більший потік інвестицій, більше робочих місць і вищі зарплати. Крім столиці донорами є Каунас, Клайпеда, і маленьке самоврядування Неренга, де усього близько 4000 жителів. Воно розташоване на Куршській косі, якц внесено до списку Свуітової спадщини ЮНЕСКО. Вибитися в цьому році до когорти сильних Нерензі вдалося завдяки своїм курортним амбіціям – щоб заїхати на територію цієї громади, треба заплатити 20 євро.
Рома Жикайтене додає, що навіть з допомогою донорів залишаються у Литві самоврядування, яким все одно не вистачає грошей. Тоді держава виплачує таким самоврядуванням компенсаційні дотації. А деяким потрібно самотужки вигадувати, як перевтілитися із депресивного у привабливий для інвестицій населений пункт. Як це свого часу зробило місто Друскінінкай.

Друскінінкай лежить у 120 км від Вільнюса. Проте місцеві переконані, що Литва починається не зі столиці, а саме з їх міста, яке розташоване в дивовижно мальовничому куточку на кордоні з Білоруссю. Подорож із Вільнюса до Друскінінкаю на громадському транспорті коштує 10 євро і триває близько двох годин. Але цей час минає непомітно, бо за вікном неймовірно мальовничі пейзажі: доглянуті поля й луки чергуються з озерами та лісами, з яких запросто на узбіччя може вибігти косуля (принаймні ми таке бачили). У населених пунктах уздовж дороги – охайні будинки, католицькі та православні храми, а ще – дерев'яні язичницькі ідоли.

Узагалі складалося враження, що це місто серед лісу. Всюди дерева, квіти й ідеальна чистота.

– Вибачте, мер зараз не зможе з вами зустрітися. Він поїхав на урочистості до Дня поліції (його у Литві називають «свято янголів»), – зустрічає нас на порозі мерії завідувач відділенням інвестицій адміністрації друскінінкайського самоврядування Аргідас Свіркас.

Поліція зробила чимало, щоб Друскінінкай став затишним та одним із найбезпечніших міст Литви. Наприкінці 90-х колишня всесоюзна здравниця перетворилася на депресивний район. Рівень безробіття виріс до 33 %, а разом з цим оголилося безліч соціальних проблем: зросли наркоманія і алкоголізм. Та у 2000 році з приходом на посаду мера Річардаса Малінаускаса ситуація почала змінюватися.

Якщо спочатку місцеве населення до обіцянок мера та його грандіозних планів з розбудови міста ставилося з осторогою, то зараз більшість друскінінкайців йому повністю довіряє. Доказ тому – минулорічна перемога Малінаускаса на перших прямих виборах мера.

Перед тим як починати втілювати амбітні плани у життя, нова команда спочатку визначилася з причинами занепаду міста.

– Окрім високого рівня безробіття, в нас ще була й велика сезонність – тобто санаторії працювали тільки влітку, – пояснює Аргідас Свіркас. – Раніше до нас на відпочинок всі приїжджали за путівками, але після розвалу СРСР потрібно було переходити від планової економіки до ринкової.

Команда Малінаускаса розробила нову стратегію розвитку. Ставку зробили не тільки на санаторне лікування, а й на туризм, розваги й спорт. Почали створювати проекти і шукати інвесторів для розвитку цих сфер.

– Перед вступом у ЄС (до 2004 року) ми вже використовували європейські гроші, – згадує пан Свіркас. – І якщо в 2000 році в розвиток міста було вкладено 3 млн літів, то з кожним роком ця цифра постійно зростала.

Три роки знадобилося друскінінкайцям, щоб повністю закрити питання доріг – тепер вони ідеальні.

– Коли у 2009 році була криза, багато литовських підприємств не мали замовлень. Ми оголосили конкурс на ремонт доріг, хоча грошей в нас також не було, – розповідає чиновник. – Проблема полягала ще й в тому, що законодавством для самоврядування були встановлені ліміти на кредити. Ми не могли взяти більше ніж 25 % бюджету місцевої громади. Однак вихід із ситуації мерія знайшла – домовилася з підрядником і він оформив кредит на себе. Протягом 15 років ми йому сплачуватимемо 1 млн євро на рік. Тих грошей, що виділялися нашому місту з дорожнього фонду Литви, вистачило б тільки на ямковий ремонт.

Сьогодні Друскінінкай – лідер із залучення прямих інвестицій у регіон – за 15 років понад 300 млн євро. Проте у мерії зізнаються, що зараз грошей від європейських фондів заходить значно менше, бо Литва вже досягла середнього рівня розвитку країн ЄС.

– Якщо раніше на реалізацію проекту європейці давали 85 % коштів, а 15 % ми шукали самі, то зараз пропорції зовсім інші, – пояснює фахівець із залучення інвестицій. – Ми часто працюємо в руслі державно-приватного партнерства. Наприклад, на будівництво Снігової Арени муніципалітет отримав з різних фондів 40 млн літів, приватний оператор додав ще 60 млн. Комплекс належить місцевій громаді, але протягом 25 років певний відсоток від доходів наш партнер забиратиме собі на рахунок.

За рік Снігову Арену відвідує понад 200 000 поціновувачів лиж та сноуборду. До речі, друскінінкайська крита траса входить до п'ятірки кращих у світі, тому тут і тренується багато збірних різних країн, а от місцеві школярі на уроках фізкультури катаються на лижах безкоштовно.

Головна візитівка Друскінінкаю – величезний сучасний аквапарк загальною площею 25 000 кв. м. Окрім водних атракціонів заклад має великий СПА-центр, який налічує 22 різного виду лазень. Сучасний водний комплекс з'явився на місці старої центральної оздоровниці. За радянських часів у цьому закладі щодня робили до 6000 процедур. Але з появою приватних санаторіїв потік людей до оздоровниці впав у десятки разів. Тож її перенесли в іншу будівлю – сьогодні там робиться близько тисячі процедур щодня.

– Доводиться конкурувати з приватними санаторіями. Люди самі обирають, де їм зручніше, – каже пан Аргідас Свіркас. – Аквапарк на рік приймає близько 400 000 відвідувачів. За 10 років – це близько 4 млн гостей. Цей проект спочатку зголосилися інвестувати естонці, не змогли. Потім прийшли поляки, теж не зробили. Довелося самим робити. Тому що цей об'єкт потрібен був місту. Приватний оператор додав на будівництво аквапарку тільки 20 % коштів. (Загальна вартість об'єкта – близько 4 млн євро. – Авт.)

У найближчих планах міста будівництво Палацу фестивалів та конгресів із залом на 1500 місць, а також пішохідної Вільнюської алеї.

Окрім аквапарку, Снігової Арени та безлічі санаторіїв приваблює туристів у Друскінінкай і Алея сакур, Долина нарцисів, Парк Грутас (де зібрано пам'ятники радянської доби), музичний фонтан, велодоріжки, сплави на байдарках і гольф-поля. Із 40 000 відвідувачів у 2000 році потік туристів виріс до 300 тисяч! Серед них багато європейців. Популярний курорт і серед ізраїльтян, вони до Литви приїжджають улітку, коли в них на батьківщині спека.

Матеріал публікується в рамках проекту «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа», що реалізується Громадською організацією «Інтерньюз-Україна» у партнерстві з Товариством Лева та Фондом міжнародної солідарності (Польща).

Публікація цього матеріалу стала можливою завдяки підтримці американського народу, що була надана через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Зміст публікації є виключно відповідальністю автора/редакції "Слобідський край" та необов'язково відображає точку зору USAID, уряду США та МЗС Польщі.